ЛЮДИНА ЕПОХИ

«Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плаче, – потішити кожного, хто сумує, – покріпити кожного, хто слабкий, – оздоровити кожного, хто хворий, – просвітити кожного, хто темний… Я хотів би стати всім для всіх, щоб всіх спасти…»  

                                                                                       Андрей Шептицький  

     В Україні триває Рік Андрея Шептицького. З цієї нагоди у школі відбувся захід, присвячений 150-річчю від дня народження Митрополита, підготовлений учнями 6-го класу під керівництвом класного керівника Іванни Степанівни Мартинюк. Захід розпочався із благословення о. Михайла Бакая. Діти підготували вірші та цікаву розповідь про життєвий і творчий шлях Шептицького. Крім цього, учні поставили інсценівки про те, як малий Шептицький просив дозволу у матері стати священником. Також, концерт був насичений піснями у виконанні учасників.

     Бібліотека, долучаючись до такого повчального заходу, представила книжкову виставку «ЛЮДИНА ЕПОХИ», яка містить у собі статті, документи, фотографії, листи, нариси про життя і діяльність Андрея Шептицького. Окремо треба наголосити про його працю «Як будувати рідну хату». У такий складний для українського народу час вона є дуже актуальною і повчальною. Митрополит за своє життя не збудував жодної церкви, бо вважав, що головне не кам'яні мури, а головне – це людина і віра в Бога. Нам треба віддати честь і відповідно оцінювати Митрополита Шептицького серед своїх і чужих: Йому на славу, Батьківщині на користь, а майбутнім поколінням на зразок. 

Рідна мово моя! Ти душа України,

Ти в мені гомониш, як потік буйних вод.

Треба сіять в серця твої чисті зернини,

Щоб навіки воскрес український народ!

     Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання.

     Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, але й водночас і здобуток культури всього людства.

     Доля української мови сумна і героїчна водночас.

 «Чорні дати» історії на шляху до незалежності мови:

1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 рік – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.

1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1884 рік – закрито всі українські театри.

1908 рік – уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1914 рік – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і журнали.

1923 рік – початок відродження української мови після проголошення ХІІ з’їздом РКП (б) коренизації.

1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на дві групи – російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.

     І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

     Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, з любистку, м’яти, з роси, з дніпровської води, євшан-зілля, від зорі й місця народжена.

Воскреси! Повернися! Відродися!

     Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку, возвелич, порятуй народ її навіки.

«Молитва до мови» К.Мотрич.

     Бажаємо всім нам бути патріотами своєї Батьківщини, берегти і примножувати скарби нашої солов’їної мови.

     Канікули з користю!

   

     Під таким девізом 3 листопада 2015 року в Підкамінській селищній  бібліотеці було проведено літературну годину: «Жила колись на світі Леся…». На захід завітали учні 6 класу та вчителі – Іванна Степанівна Мартинюк (класний керівник) та Ірина Пантелеймонівна Денисюк (вчитель української мови та літератури) . Бібліотекарі розповіли про життєвий шлях письменниці, поділилися цікавими епізодами з життя та творчості Лесі Українки, читали вірші поетеси. Зав. бібліотекою М.Я. Беньдюк провела екскурсію бібліотекою. Бібліотекар дитячого відділу Л.Я. Федунець ознайомила школярів із книжковими виставками. Бібліотекар Інтернет-центру О.І. Козак представила відеоперегляд «Леся Українка: цікаві факти про письменницю». Учні не залишились байдужими, і тому з радістю взяли участь у флешмобі, прочитавши вірш Лесі Українки «Мрії».   

     Подібні заходи є актуальними. Так як потрібно розвивати у молодого покоління почуття людяності, поваги, гуманізму та гідності, люди повинні збагачуватися культурно та духовно.  Кожен твір Лесі Українки – це глибока думка, і так як вона прагнула прислужитися своєму народові, своїй Батьківщині, так і ми, нащадки, маємо працювати на благо нашої держави.  

 

Канікули з користю - екскурсія в бібліотеку: http://youtu.be/aqmKBTc2bmY