Рідна мово моя! Ти душа України,
Ти в мені гомониш, як потік буйних вод.
Треба сіять в серця твої чисті зернини,
Щоб навіки воскрес український народ!
Кожна епоха
дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було
письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання.
Національна мова – це здобуток культури, духовної
діяльності певного народу, але й водночас і здобуток культури всього людства.
Доля української мови сумна і героїчна водночас.
«Чорні дати» історії на шляху до незалежності мови:
1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською
мовою.
1769 рік – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення
України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при
полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували
видатні діячі української культури.
1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок
українською мовою.
1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот
українських пісень.
1884 рік – закрито всі українські театри.
1908 рік – уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським
урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и
безопасности Российской империи».
1914 рік – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і
журнали.
1923 рік – початок відродження української мови після проголошення ХІІ
з’їздом РКП (б) коренизації.
1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення
російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської
мови у школах і поділ класів на дві групи – російські та українські, що
призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як
офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній
план, що позначається ще й сьогодні.
І хоч як не глумились із нашої
мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання,
а сьогодні вона відроджується.
Мово! Пресвята Богородице мого
народу! З чорнозему, рясту, з любистку, м’яти, з роси, з дніпровської води,
євшан-зілля, від зорі й місця народжена.
Воскреси! Повернися! Відродися!
Забуяй вічним і віщим словом від
лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку, возвелич, порятуй
народ її навіки.
«Молитва до мови» К.Мотрич.
