понеділок, 9 листопада 2015 р.

Рідна мово моя! Ти душа України,


Ти в мені гомониш, як потік буйних вод.


Треба сіять в серця твої чисті зернини,


Щоб навіки воскрес український народ!




     Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання.

     Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, але й водночас і здобуток культури всього людства.

     Доля української мови сумна і героїчна водночас.
 «Чорні дати» історії на шляху до незалежності мови:
1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
1769 рік – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
1884 рік – закрито всі українські театри.
1908 рік – уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».
1914 рік – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і журнали.
1923 рік – початок відродження української мови після проголошення ХІІ з’їздом РКП (б) коренизації.
1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на дві групи – російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.
     І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.
     Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, з любистку, м’яти, з роси, з дніпровської води, євшан-зілля, від зорі й місця народжена.

Воскреси! Повернися! Відродися!

     Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку, возвелич, порятуй народ її навіки.
«Молитва до мови» К.Мотрич.


     Бажаємо всім нам бути патріотами своєї Батьківщини, берегти і примножувати скарби нашої солов’їної мови.